
Задовго до популярності Геловіну українці перевдягалися в чортів, ведмедів та інших моторошних істот, а під час святкувань могли знімати ворота й навіть перекривати димарі сусідам. За цими незвичними традиціями Маланки стояли давні вірування про душі померлих, потойбічні сили та захист оселі від зла.
Українська Маланка має чимало спільних рис із Геловіном, який у світі традиційно відзначають 31 жовтня. Обидва свята пов’язані з масками, перевдяганнями та містичними образами, хоча виникли в різних культурних традиціях.
У давніх народних віруваннях існувало уявлення про особливі дні, коли межа між світом живих і померлих ставала тоншою. Вважалося, що душі предків можуть повертатися до рідних осель, а разом із ними активізуються надприродні сили.
Саме з такими уявленнями дослідники пов’язують частину українських обрядових перевдягань. Під час маланкування люди перетворювалися на химерних персонажів, які символічно представляли потойбічний світ.
Українці виготовляли страхітливі маски, обмотувалися соломою, ставали на ходулі та змінювали голоси, щоб нагадувати надприродних істот. Учасники дійства могли говорити неприродно низькими або, навпаки, пронизливо високими голосами.
Професорка та завідувачка кафедри фольклористики Київського національного університету імені Тараса Шевченка Олеся Наумовська пояснює, що такі перевтілення мали особливе обрядове значення.
«Робили страхітливі фігури, обмотувалися, наприклад, соломою, ставали на ходулі, говорили якимись потойбічними голосами, дуже приглушеними, або, навпаки, дуже високими», — розповіла дослідниця.
Серед традиційних персонажів були чорти, ведмеді та інші фантастичні істоти. Ряджені ходили від хати до хати, влаштовували вистави та виконували обрядові дії.
Господарі мали не проганяти незвичних гостей, а гостинно їх зустрічати та пригощати. За давніми уявленнями, таке частування було пов’язане не лише з повагою до учасників обряду, а й із вшануванням померлих предків.
Олеся Наумовська пояснює, що обдаровування колядників у народній традиції мало символічний зв’язок із жертвопринесенням для померлих. Таким чином люди намагалися встановити доброзичливі стосунки з потойбічними силами.
Ще незвичнішою частиною святкування були витівки ряджених. Учасники могли зняти ворота з подвір’я, нагорнути сніг під двері або навіть заблокувати димар.
У межах народних вірувань подібні дії не завжди сприймалися як звичайне хуліганство. Навпаки, в окремих традиціях таке обрядове бешкетництво вважали доброю прикметою та символічним захистом господарів від нечистої сили на наступний рік.
Одна з найяскравіших традицій Маланки збереглася в селі Белелуя на Івано-Франківщині. Місцеве святкування офіційно визнане елементом нематеріальної культурної спадщини України.
Особливе місце в обряді посідає «борінка» — змагання між молодими чоловіками, які перевдягаються у ведмедів і чортів. Учасники представляють різні частини села та демонструють силу й витривалість.
Костюми для таких дійств виготовляють, зокрема, із соломи. Деякі з них можуть важити до 40 кілограмів, що робить участь у святкуванні серйозним фізичним випробуванням.
Після завершення обряду солом’яні костюми символічно спалюють. У народній традиції це пов’язують з очищенням землі від зла та нечистої сили.
Докладніше про українські містичні свята, обрядові перевдягання та давні вірування розповідатимуть у новому випуску інформаційно-пізнавального проєкту «Загублений світ. Містичні свята». Програма з ведучим Геннадієм Попенком вийде на телеканалі 2+2 у неділю, 1 листопада, о 12:00.
🌟 Читайте «Експерт» у своєму смартфоні — додайте нас в Google Discover





